СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ПОВОЄННИМ ВІДНОВЛЕННЯМ ТУРИСТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ НА ЗАСАДАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТА ПОВІЛЬНОГО ТУРИЗМУ

Анотація

У статті досліджено повоєнне відновлення туристичної інфраструктури як керований процес сталого територіального розвитку, а не лише як відбудову пошкоджених об’єктів чи механічне відновлення довоєнних туристичних потоків. Актуальність теми зумовлена тим, що для України повернення туристичної активності після війни відбуватиметься нерівномірно й залежатиме від безпекових, соціальних, інфраструктурних, екологічних та управлінських чинників. Обґрунтовано, що швидке відновлення туризму, орієнтоване переважно на зростання кількості відвідувачів, може створити додаткові ризики для дестинацій, які ще не відновили соціальну, екологічну та інституційну стійкість. Доведено доцільність використання slow tourism як стратегічного підходу до повоєнного розвитку туристичних дестинацій. З цієї точки зору, slow tourism розглядається не лише як окремий туристичний продукт, а як управлінська логіка, що забезпечує поступове відкриття територій, регулювання інтенсивності відвідувань, підтримку локального бізнесу, довше перебування туристів, глибшу інтерпретацію культурної та природної спадщини, а також збалансовану взаємодію між відвідувачами й місцевими громадами. Методологічну основу дослідження становлять системний підхід, структурно-логічний аналіз, концептуальне моделювання та KPI-орієнтоване оцінювання. Запропонована управлінська логіка поєднує повоєнне відновлення, матрицю політик і систему показників результативності. Матриця політик охоплює регулювання доступу, попереднє бронювання, місцеві туристичні збори, управління сезонністю, розвиток локальних slow-маршрутів, участь громади та моніторинг. Окрему увагу приділено показникам, які дозволяють оцінювати економічну корисність туризму для громади, соціальну прийнятність, екологічне навантаження, якість туристичного досвіду та спроможність управління дестинацією. Наукова цінність статті полягає в трактуванні повоєнного відновлення туризму як поетапної трансформації дестинаційної системи, а не як повернення до попередніх моделей туристичного зростання. Практичне значення дослідження полягає у можливості адаптації запропонованого підходу органами місцевого самоврядування, організаціями управління дестинаціями та територіальними громадами під час розроблення стратегій повоєнного відновлення туризму, регіональних програм розвитку та планів управління туристичними дестинаціями.